Крок до сенсу: логотерапевтичний вимір у туризмі та екскурсійній діяльності

Олена Дюженко — засновниця проєкту «Ініціатива Інтелектуальних Мандрівок — Intellectual Travel Initiative», логоконсультантка, працює з психологічною підтримкою людей під час війни через сенсово-орієнтовані подорожі, волонтерка міжнародної організації SOS-Lapsikylä, що надає психологічну підтримку українським дітям та підліткам.

Анотація. Стаття досліджує інтеграцію логотерапії Віктора Франкла в туристичну практику. На прикладі авторського туру для української громади на острів Хайлуото (Фінляндія) та історії чайної «Джоконда» у Харкові аналізується, як культурна спадщина й особисті історії можуть слугувати ресурсом для знаходження сенсу під час війни та міграції. Методологія ґрунтується на принципах емпатійного туризму (Pudliner, 2007) та смислоорієнтованого підходу (Frankl, 2006). Результати показують, що логотерапевтичні екскурсії сприяють розвитку психологічної резилієнтності, трансформуючи травматичний досвід на досвід гідності через любов і співпереживання.

Ключові слова: логотерапія, сенс-орієнтований туризм, емпатія, психологічна резилієнтність, культурна спадщина, Віктор Франкл.

Вступ

Логотерапія, заснована Віктором Франклом, визначає сенс як основну рушійну силу життя людини (Frankl, 2006). У складних життєвих обставинах, таких як війна або вимушена міграція, пошук сенсу стає особливо актуальним. Сучасні дослідження (напр., Pudliner, 2007; Smith & Kelly, 2006) розглядають туризм не лише як індустрію дозвілля, а й як потужний інструмент соціальної реінтеграції та психологічного відновлення. Смислоорієнтований туризм (meaning-based tourism) виникає там, де подорож стає засобом екзистенційного діалогу.

Особливо важливо розрізняти жалість та емпатію. Жалість фокусується на слабкості людини і закріплює її у позиції жертви, тоді як емпатія створює простір для співприсутності, гідності та внутрішньої сили. Це відповідає концепції нерефлексивної присутності у логотерапії: ми не «лікуємо» туриста, а супроводжуємо його на шляху пошуку сенсу. Саме емпатійні практики є основою логотерапевтичних екскурсій.

Логотерапевтичний підхід у туризмі.

Віктор Франкл виокремлював три шляхи до сенсу: через творчість і діяльність, через переживання цінностей (любові, краси, природи, культури), а також через ставлення до страждання (Frankl, 2018). Екскурсія у логотерапевтичному ключі поєднує ці шляхи: вона відкриває простір для внутрішнього діалогу, символічних практик та усвідомленого ставлення до власного досвіду. Сучасні концепції терапевтичного туризму (Healing Tourism) та екскурсійного супроводу з урахуванням травматичного досвіду (trauma-informed guiding) (Powell, 2020) підтверджують ефективність такого підходу.

Приклад логотерапевтичної екскурсії: Острів Хайлуото

Екскурсія для українців у м. Оулу (Фінляндія) мала на меті створити простір для екзистенційної рефлексії. Її завданням була підтримка людей у життєвих переходах через екзистенційну рефлексію та розуміння безумовної любові на прикладі реальної історії. Емоційний тон екскурсії можна визначити так: це не "урок виживання", а "святкування життя".

Що учасники мають забрати із собою:

віру в свої сили та усвідомлення, що у кожної людини є вибір – як ставитися до своїх обставин: страждати чи любити.

Миттєвості сенсу та «Так життю, незважаючи ні на що»

Камінці як метафора

Кожен учасник взяв по 10 камінців у точці відправлення — символи внутрішнього тягаря (спогадів, тривог, втрат). Наприкінці подорожі ці камінці учасники залишали в морі, а натомість брали камінці з острова як символ нової надії та внутрішньої опори. Ця символічна практика є класичним прикладом смислового ритуалу в логотерапії (Längle, 2007) — дії, що переносить внутрішній процес у зовнішній вимір.

«Море завжди забирає і приносить нове — як і наше життя. Навіть після шторму воно повертається до рівноваги. Що Ви хочете відпустити? А що взяти з собою в майбутнє? Я пропоную дістати камінці з рюкзака, які Ви взяли із Оулу. Було трохи важко нести їх, правда? Кожен камінець - це думка. Згадайте: що саме Вас обтяжує? Я пропоную залишити ці камінці у морі. Натомість знайдіть камінець на цьому острові й подумайте, що Вам приносить щастя, радість? Візьміть із собою його зараз. У майбутнє. Фіни кажуть: «Koti on siellä, missä kahvi kiehuu» ("Дім – там, де вариться кава"). Що для Вас зараз "дім"?»

Історія светра з Хайлуото: нитка, що зв’язала долі.

На острові Хайлуото існує автентична традиція в’язання сірих вовняних светрів Tikkuröijy, внесена до Національного переліку культурної спадщини Фінляндії. Ці светри мали не лише утилітарне значення — вони були носіями ідентичності, пам’яті та любові. Якщо рибалка не повертався з моря, загиблого впізнавали за унікальними візерунками та ініціалами, зв’язаними на светрі. Наречена дарувала нареченому светр, зроблений власноруч, а при народженні дитини в'язали маленький светр для немовляти.

Одна з таких історій, заснована на реальних подіях, розповідає про дівчину та хлопця, які виросли разом на острові Хайлуото. Їхня дружба, пройнята спільними спогадами та взаєморозумінням, згодом переросла в глибоке почуття. Однак війна роз’єднала їхні шляхи: юнак пішов на фронт, а дівчина, залишившись на острові, з часом вийшла заміж за іншого. Повернувшись з війни, хлопець став рибалкою й жив у самотності. Але дівчина не забула свого друга дитинства. Вона сплела для нього сірий светр у традиційній техніці Tikkuröijy — не як знак романтичної прихильності, а як символ безмежної поваги, турботи та вірності тим чистим почуттям, що пов’язували їх з юних років.

Протягом наступних п’ятдесяти років чоловік носив цей светр щодня. Він латав його знову й знову при світлі лампи у своїй рибальській хатині, відмовляючись від нових речей. Светр став його оберегом — не лише захистом від північних вітрів, а й знаком незламного зв’язку з тією, що назавжди залишилася у його серці. Сьогодні цей светр, потертий, але виразний у кожній деталі, зберігається у Фінському музеї ремесел у місті Ювяскюля. Його називають «светр кохання» — не лише через почуття, що породило його колись, а й через відданість, з якою його берегли.

Ця історія — не про романтичну любов у класичному розумінні, а про глибокий сенс: про те, як почуття можуть набувати форми вчинку, речі, символу. Светр став для цієї людини знаком того, що його існування мало значення для іншої людини. І ця думка давала йому силу жити далі, навіть у самотності.

У контексті логотерапії ця історія ілюструє одне з ключових положень Віктора Франкла: сенс можна знайти навіть у стражданні, якщо переосмислити його через любов або вірність власним цінностям. Чоловік так і не одружився, але знайшов у собі силу зберегти вірність почуттю, яке стало його опорою. Дівчина, вийшовши заміж за іншого, не відмовилася від поваги до друга дитинства — вона продовжувала підтримувати його своїми руками, своєю майстерністю.

Це — втілення безумовної любові, яка не вимагає взаємності, але дарує гідність і тому, хто любить, і тому, кого люблять. Саме такі історії стають мостами між минулим і сучасним, між стражданням і сенсом, між двома культурами — фінською та українською, які сьогодні шукають джерела порятунку в людині та її здатності любити, незважаючи ні на що.

Сучасні приклади з України.

Аналогічні історії народжуються і сьогодні. У Харкові є особливе місце – чайна «Джоконда». Її відкрила мама загиблого захисника міста. Її син мав позивний «Джоконда» і мріяв створити тихе, тепле місце для людей. У 2022 році він загинув, обороняючи рідне місто. Тепер тут є чай, книги, світло, розмови — і пам'ять, що стає формою любові. Це не просто чайна, а місце з сенсом, приклад творчого шляху до сенсу, де мати трансформувала біль у справу, що несе любов і підтримку іншим. Подібно до того, як у фінській традиції Tikkuröijy светр став знаком любові, чайна "Джоконда" перетворилася на простір, де втрата трансформується у сенс через дію, творчість та служіння іншим. Це втілення логотерапевтичного принципу: навіть у ситуації глибокого страждання людина може знайти сенс, якщо зможе побачити можливість реалізації цінності творчості або переживання.

Подібні історії можна використовувати під час екскурсій, які показують сучасну Україну як країну, що живе війною, але не втрачає людяності. Вони демонструють, як пам'ять про втрату може стати творчою силою, а не лише джерелом болю, і як особисті історії переплітаються з культурною спадщиною, створюючи нові форми спільнотності та солідарності.

Логотерапевтичний туризм дозволяє: уникати травматичного повторного проживання подій, натомість зосереджуючись на цінностях і любові; сприяти інтеграції через знайомство з культурою та особистими історіями; формувати простір емпатії, а не жалю; підкреслювати значення сенсових, надихаючих історій, що підтримують гідність людини.

Цей підхід працює, тому що: акцент на любові, а не на травмі, відповідає принципам посттравматичного зростання (Tedeschi & Calhoun, 2004); створення умов для власних відкриттів учасників реалізує логотерапевтичну техніку дерефлексії — зміщення фокусу зі себе на зовнішні цінності; знайомство з історією іншої країни допомагає мігрантам знайти опору в новому суспільстві, не втрачаючи власної ідентичності.

Завершення. Любов як відповідь.

Віктор Франкл наголошував: «Любов – це остаточна й найвища мета, якої повинна прагнути людина» та «Порятунок людини відбувається через любов і в любові» (Frankl, 2006). У логотерапії любов постає не як емоція, а як спосіб бачити цінність іншої людини, що зберігає гідність навіть у найважчих умовах.

Цей підхід перегукується зі словами фінського режисера Акі Каурісмякі, автора фільму «Зів'яле листя»: “Я не зміг би зняти фільм під час війни, не коментуючи її, тож я коментую її з радіо. Це любовна історія, бо я не міг зробити нічого іншого, бо ця кровопролитна війна потребує історій кохання зараз.” У його фільмі головні герої слухають радіо, де звучать новини про війну в Україні. Таким чином режисер підкреслює: митець не може ігнорувати трагедії, але його зброя — любов і людяність. І Франкл, і Каурісмякі підкреслюють: саме любов є відповіддю на трагізм війни. Вона стає опорою, світлом і сенсом. Логотерапевтичний туризм може бути одним зі способів поширення цієї відповіді у повсякденне життя. Він не є лікувальною практикою у класичному розумінні, а радше мистецтвом супроводу людини в пошуку сенсу через простір, культуру та історію. Як показують кейси Хайлуото та «Джоконди», навіть в часи війни та міграції любов залишається фундаментом, на якому можна побудувати нове життя.

Література

Frankl, V. E. (2006). Man's Search for Meaning. Boston: Beacon Press.

Frankl, V. E. (2018). The Will to Meaning: Foundations and Applications of Logotherapy. Penguin.

Längle, A. (2007). The Search for Meaning in Life and the Fundamental Existential Motivations. Existential Analysis.

Pudliner, B. A. (2007). Alternative Literature and Tourist Experience: Travel and Spiritual Learning. Journal of Tourism and Cultural Change.

Powell, S. (2020). Trauma-Informed Approaches to Tourism and Travel. Journal of Sustainable Tourism.

Smith, M., & Kelly, C. (2006). Wellness Tourism. Tourism Recreation Research.

Tedeschi, R. G., & Calhoun, L. G. (2004). Posttraumatic Growth: Conceptual Foundations and Empirical Evidence. Psychological Inquiry.

Франкл, В. (2017). Сказати життю «так»: психолог у концтаборі. Київ: КМ-Букс.

Франкл, В. (2020). Людина в пошуках вищого сенсу. Харків: Фоліо.

Aki Kaurismäki (2023, May). Press Conference at the Cannes Film Festival. Screen Daily.