Логотерапія і тілесна свідомість у терапії розладів харчової поведінки: шлях до відновлення, сенсу і свободи

Олена Сушко – практикуюча психологиня, дипломована логотерапевтка, спеціалістка з розладів харчової поведінки.

Анорексія, булімія, компульсивне переїдання, піка – розлади харчової поведінки (РХП), які є не лише медичними діагнозами, а й глибокими екзистенційними кризами. Вони зачіпають тіло, душу, руйнуючи відчуття гідності, сенсу і внутрішньої цілісності. У цьому контексті логотерапія Віктора Франкла пропонує унікальний підхід: не бореться із симптомами, а допомагає людині знайти сенс, що стоїть за ними.

Від діагнозу до сенсу.

Згідно з DSM-5, РХП включають анорексію, булімію, BED (розлад переїдання), ARFID (розлад уникнення/обмеження споживання їжі) тощо. За даними Galmiche et al. (2019), зважені оцінки поширеності протягом життя серед жінок становлять: для анорексії — 1,4%, булімії – 1,9%, BED – 2,8%. Водночас багато випадків залишаються недіагностованими через сором, стигму або недостатню обізнаність. Елізабет Лукас, логотерапевтка, учениця і послідовниця В. Франкла, визначає людське щастя як внутрішнє задоволення, що постає з сенсу і може вимагати самозречення, коли цього потребує ситуація.

Серед потенційних клієнтів з РХП існує стереотип про «гедоністичну філософію щастя», нібито його можна досягти лише через задоволення потреб. Цей стереотип пронизує всі сфери особистості.

Як логотерапевтка та спеціалістка з РХП, я використовую поетапну психотерапію новими сенсами та можливостями духовного виміру. Тривалий процес терапії складається з трьох етапів.

1. Визнання, що це не проблема волі, а розлад.

2. Прийняття себе людиною, що має розлад харчової поведінки. Цей розлад вже в структурі особистості, і щоб зцілитися, необхідно дотримуватися певних правил та ритуалів на всіх рівнях (психічному, соматичному, духовному).

3. Пробудження духовного, ноетичного. Як правило, на цьому етапі хвороба відступає. До процесу зцілення долучається сила, більш могутня, ніж людська сила волі, свідомість, контроль. Людина з РХП отримує трансцендентний досвід.

Екзистенційна анатомія розладів.

Нервова анорексія: культ тонкості як втеча від реальності.

Анорексія – не лише про їжу. Це про екзистенційний жах перед життям, про бажання зникнути, стати легким, невидимим. Людина одягає «костюм страждальця», отримуючи схвалення від суспільства, але втрачає контакт із життям. Логотерапія повертає до вітальності через сенс, навіть якщо шлях включає болісний «відкат» до переїдання.

Пацієнти з нервовою анорексією задовольняють свої поверхневі симптоми та потреби через відмову від їжі, почуття ілюзорної легкості й відчуття тонкості образу, що віддзеркалюється і має легалізоване схвалення від ЗМІ, суспільства.

У людей з РХП зачеплені значно глибші смисложиттєві внутрішні сфери особистості.

З одного боку, ці рівні можуть відновлюватися: у логотерапевтичному розумінні ноетичний вимір не хворіє, хоча його прояви можуть бути обмежені психофізичним станом людини. З іншого боку, людина з анорексією ніби приміряє на себе образ «хворобливо стрункого страждальця», який знищує себе, несвідомо прагнучи покинути «цей жахливий світ» та переживаючи глибокий екзистенційний жах перед реальністю.

Працювати з людьми з анорексією особливо складно. Крім повернення пацієнта до вітальності, терапевту доводиться супроводжувати його в періоди відкатів та змін харчової поведінки. Зокрема, обмеження їжі може змінюватися епізодами переїдання, що додатково ускладнює процес відновлення. Наприклад, людина страждає на анорексію і починає вживати надмірну кількість їжі, водночас використовує методи, щоб уникнути набору ваги (наприклад, блювота, приймання проносних засобів).

У людей з історією розладів харчової поведінки може спостерігатися циклічний характер стосунків з їжею: перехід від обмежувального харчування до переїдання. Цей процес не завжди чіткий і може варіюватися залежно від індивідуальних психологічних та фізіологічних факторів, набору ваги, закріплення нових цінностей та сенсів, прийняття свого тіла та його змін у процесі відновлення ваги, навіть коли дефіцит ваги ще зберігається. Йдеться про прийняття себе, яке не скасовує необхідності допомоги, якщо виснаження становить загрозу життю.

Булімія: катарсис через страждання.

Булімія – цикл самознищення, в якому їжа стає засобом катарсису, очищення, покарання. Людина не просто їсть, вона проживає екзистенційну неможливість бути. Її сенс життя – «їсти, щоб очиститися», «їсти, щоб вмерти». Логотерапія допомагає в усвідомленні, що сенс не в очищенні, а в прийнятті себе як гідної, живої, цінної істоти.

У випадках булімії у пацієнта формується своєрідне химерне уявлення про «щастя» й викривлений сенс життя зводиться до «їсти, щоб вмерти», «їсти, щоб очиститися», «відчути катарсис», їсти до неможливості їсти. Людина їсть до виснаження, а саме до тієї межі, коли тіло стає нестерпно важким, а важкість нагадує емоційну нестерпність буття. Переїдання ніби дає змогу заповнити внутрішню порожнечу, зменшити екзистенційний біль, а потім «очиститися» з парадоксальною завзятістю, ніби це звична щоденна дія як почистити зуби, прийняти душ чи займатися сексом для зняття напруги.

Люди з нервовою булімією – багатостраждальні особистості. Вони руйнують себе, тіло, психіку, життя. І виникає запитання : яку екзистенційну неможливість переживає людина з булімією? Який біль змушує її так себе нищити замість того, щоб жити повноцінно, радісно, бути у стосунку з життям і мати можливість давати щось іншим? Саме тут прихована суть духовного виміру людини – її ноетичного рівня, що прагне сенсу, гідності та життя, а не саморуйнування.

«У мене була булімія упродовж кількох років. І це схоже на таємну хворобу. Ви притягуєте це до себе, тому що ваша самооцінка на низькому рівні, і ви не думаєте, що чогось варті чи цінні. Ви наповнюєте свій шлунок чотири або п'ять разів на день – дехто робить це частіше – і це дає вам відчуття комфорту. Потім у вас викликає огиду власний роздутий живіт, а невдовзі ти повторюєш все заново».

Діана, принцеса Уельська

Компульсивне переїдання: заїдання інтроєктів нелюбові.

Пацієнти страждають від сорому, провини, тілесної тяжкості. Їжа для них – залежність, заспокійливе, спосіб уникнути контакту з болем. Логотерапія допомагає знайти шлях до інтероцептивної усвідомленості та розпізнавання потреб.

Люди, що страждають на компульсивне переїдання, переїдають, заїдаючи свої думки, стосунки, емоції, свою відторгнуту частину, інтроєкти нелюбові, негативні установки «нелюбої дитини». Людина заїдає: насолоджується їжею і водночас страждає від сорому, провини, тяжкості в тілі, має слабко розвинену інтероцептивну усвідомленість. Сенс життя обмежується бажанням з’їсти щось смачненьке, калорійне, задовольняючи потребу в реакції на зовнішній світ.

В книзі «12 кроків Анонімних Переїдаючих» (Розанна С. (Rozanne S.), Джо С. (Jo S.) і Берніс С. (Bernice S.)) є свідчення одного з анонімних Переїдаючих:

«Насолоджуватися життям означало для мене їсти їжу, яку хочеш і коли хочеш. Нормальні люди отримують задоволення, коли їдять помірно, я ж підсів на їжу як на наркотик… те, що раніше здавалося мені насолодою, стало вимагати з мене плату, яка виснажила всі мої ресурси – фізичні, емоційні та духовні. Я дізнався те, що знають усі, хто страждає на будь-яку залежність: надмірне захоплення чимось – чи то їжею, чи то наркотиками, чи то азартними іграми – несумісне із задоволенням і мудрістю життя». Новим сенсом та зціленням для учасника виявилася медитація як метафора, яка відображає співналаштування з реальністю: «Я прошу Силу, яка може більше, ніж я сам, допомогти мені впорядкувати моє харчування і дати мені можливість насолоджуватися мудрим, здоровим і справедливим життям».

Практичні техніки логотерапевтичного супроводу допомагають віднайти сенс, прийняти своє тіло, взяти на себе відповідальність та навчити свідомо харчуватися, де їжа – не засіб виживання, а свідомий акт турботи.

Для тілесного прийняття ми можемо запропонувати відповідні медитації для активації архетипів сили: пацієнту важливо сформувати власну самоцінність, яка звучатиме як

«Я є. Я цінний, -а». Для візуалізації життєвого шляху можна створювати карти сенсу (наприклад, у вигляді метафоричного образу «Зірковий шлях») і визначити провідні цінності (як варіант, також через метафоричні образи).

Екзистенційна відповідальність проявляється, коли ми усвідомлюємо власний вибір і перестаємо жити в автоматизмі та униканні. Момент, коли людина вирішує діяти свідомо, стає кроком до внутрішньої свободи. Вправа «Три двері» допомагає орієнтуватися на відповідальність через 3 варіанти: уникання, автоматизм, вибір. У контексті логотерапії «Маніфест вибору» може допомогти визначити усвідомлену декларацію через «Я обираю жити свідомо…».

У логотерапевтичному контексті їжа перестає бути боротьбою чи контролем, вона стає способом ставитися до себе уважно, послідовно, з любов’ю. Так ритуал «Посадити зерно» формує нове ставлення: кожен прийом їжі сприймається як акт турботи. Щоденник тілесних відчуттів повертає до контакту з тілом. А запитання до тіла «Чого ти сьогодні потребуєш?» стає початком діалогу з тілом.

Розлади харчової поведінки часто є наслідком втрати сенсу, спроби заповнити внутрішню порожнечу. Логотерапія створює простір, у якому за симптомами можна побачити людину, що шукає себе і свою свободу.

Тілесна свідомість у логотерапевтичному підході свідчить про прийняття власного тіла і відновлення зв’язку з ним, як із носієм сенсу, простором нашого буття. Через вправи, ритуали та символічні практики ми допомагаємо клієнтові одужати і віднайти себе цілісного.

Шлях може бути не завжди приємним і легким. В. Франкл часто цитував Ф. Ніцше: «Той, хто має навіщо жити, витримає майже будь-яке як». І саме це «навіщо» ми допомагаємо знайти у стражданнях, у найглибших шарах тілесної пам’яті, у найніжніших проблисках надії.

Список використаних джерел

1. World Health Organization. (2019). International Classification of Diseases 11th Revision (ICD-11). Retrieved from https://icd.who.int

2. Hay, P. (2020). Current approach to eating disorders: a clinical update. Internal Medicine Journal, 50(1), 24–29. https://doi.org/10.1111/imj.14691

3. Galmiche, M., Déchelotte, P., Lambert, G., & Tavolacci, M. P. (2019). Prevalence of eating disorders over the 2000–2018 period: a systematic literature review. American Journal of Clinical Nutrition, 109(5), 1402–1413. https://doi.org/10.1093/ajcn/nqy342

4. Hay, P., Mitchison, D., Collado, A., et al. (2017). Burden and health-related quality of life of eating disorders, including avoidant/restrictive food intake disorder (ARFID), in the Australian population. Journal of Eating Disorders, 5(1), 21. https://doi.org/10.1186/s40337-017-0149-z

5. Overeaters Anonymous. (2002). The Twelve Steps and Twelve Traditions of Overeaters Anonymous. Rio Rancho, NM: Overeaters Anonymous World Service Office.

6. BBC Panorama Interview with Princess Diana. (1995). Transcript archived by PBS FRONTLINE: https://www.pbs.org/wgbh/pages/frontline/shows/royals/interviews/bbc.html

7. Sushko, O. (2024). Логотерапевтичний концепт порушень харчової поведінки та аліментарного ожиріння. Дипломна робота, Інститут Віктора Франкла