На захисті сенсів: історії військових, які вчаться логотерапії

Автори: Андрій Софійчук, Дмитро Калужин, Сергій Есаулов, Альона Пасюга

Логотерапія у час війни: свідчення сили духу.

Логотерапія постала не з війни, а з глибокого розуміння людини, яке Віктор Франкл сформував ще в 1930-х роках. Досвід концтаборів став для нього випробуванням істинності цих ідей – перевіркою того, чи справді сенс і свобода ставлення залишаються можливими навіть у межах несвободи.

Сьогодні, у час нових випробувань, логотерапія знову звучить по-особливому – як шлях до збереження людяності, віри та внутрішньої свободи.

У цьому розділі – голоси військових і їхніх родин, які проходять крізь війну, втрати й невизначеність, але продовжують шукати сенс, допомагати іншим нести життя навіть у найтемніші дні.

Андрій Софійчук

“Сьогодні, як ніколи, я розумію – це час логотерапії”.

За освітою я – лікар-психолог. Працював у великих приватних компаніях у сфері HR та навчання персоналу, а також як практичний психолог. З початком повномасштабного вторгнення долучився до бригади оперативного призначення Національної гвардії України “Рубіж”. Пройшов шлях від солдата до офіцера, нині служу офіцером-психологом управління бригади. Триває мій другий рік навчання у методі логотерапії, і сьогодні я дедалі глибше усвідомлюю, що насправді вивчав її все життя.

Про логотерапію я дізнався зовсім не випадково – шукав базову школу психотерапії і натрапив у Instagram чи Facebook на сторінку асоціації та оголошення про набір навчальної групи. Давно відчував близькість до ідей Франкла – його ставлення до людини, свободи, до сенсу, навіть у стражданні. Логотерапія одразу відгукнулась мені як щось актуальне, живе, чесне та глибоке. Особливо мене підкупило те, що в Україні цей напрям лише розвивається – є простір творити, будувати школу сенсу. Велике враження також справила й Наталія Хмельова з її професійною експансією методу в наших просторах. Це справді надихає бути частиною цієї справи.

Логотерапія стала для мене дуже близькою, адже багато її ідей я інтуїтивно відчував і практикував ще до навчання. Я завжди намагався бачити в людині не лише її проблеми чи травми, а передусім – силу, здатність до відновлення, прагнення до сенсу. Коли почав вивчати логотерапію, зрозумів, що ці підходи давно описав Віктор Франкл. Для мене це було як зустріч з однодумцем – можливість глибше осмислити те, що живе в моїй практиці: не просто підтримувати людину, а допомагати їй відновлювати віру у власне здорове, живе і здатне творити.

“Ми не завжди можемо вплинути на події, але завжди можемо обрати, як на них відповісти”.

У логотерапії є багато речей, які особливо відгукуються під час служби. Найперше, що спадає на думку, – це ставлення. Ми не завжди можемо вплинути на події чи обставини, але завжди можемо обрати, як на них відповісти. Коли людина віддає або ж у неї забирають звичне життя, частини її індивідуальності, одягають у форму та ще й наказують що робити – добре, залишається те, чого забрати неможливо: остання з людських свобод – свободу ставлення. Саме вона допомагає не лише залишатися собою, зберігати людяність і гідність навіть у найважчі моменти, а й зростати над собою вчорашнім. Мабуть, у цьому й полягає головна сила логотерапії – вона нагадує, що сенс і внутрішня свобода завжди поруч, навіть тоді, коли здається, що все втрачено. І, нарешті, як нам відомо, кожен час має свій невроз – і кожен час потребує своєї психотерапії. Сьогодні, як ніколи, я розумію: це – час логотерапії.

Дмитро Калужин

“Я знайшов опору для себе в цьому методі й вже можу підтримати когось поруч.”

Мене звати Дмитро Калужин. Я діючий військовослужбовець Збройних Сил України. Логотерапію я вивчаю трохи більше року. Спочатку вона зацікавила мене як можливість допомогти самому собі – впоратись з усім тим, що я проживав на той час. Мій досвід цікавий тим, що я був деякий час в піхоті на лінії зіткнення на початку війни. Ті, хто проходив через це, розуміють, як важко потім адаптуватися й повернутися до нормального життя. Вивчення логотерапії допомогло прийняти все те, що я довгий час не міг. Подивитися на війну і на свою службу під іншим кутом. Змінити своє ставлення там, де неможливо змінити обставини. Перестати звинувачувати.

У піхоті найбільше втрат. І водночас саме піхота має найменше ресурсів, адже все дуже швидко знищується та втрачається. Свідомість ніби опирається й каже: “Цього не може бути”, “Це нереально”. У такі моменти потрібно знайти бодай щось, що зможе тебе тримати. Коли смерть постійно поруч і стає буденністю, багато людей не витримують цього тягаря й підсвідомо починають шукати когось, на кого можна покласти відповідальність за все, що відбувається. Я ж помітив, що мені це більше не потрібно. Мене тримала відповідальність за інших – за людей, які були в моєму підпорядкуванні.

“Логотерапія не розглядає мене як хворого чи травмованого, а бачить у мені моє найкраще. І саме завдяки цьому це найкраще починає зростати”.

Я знайшов опору для себе в цьому методі й тепер можу підтримати когось поруч. І роблю це, коли маю можливість. Логотерапія настільки мене зацікавила, що я став студентом університету й нині здобуваю освіту психолога.

Відновлюватись вона допомагає тому, що зменшує напругу між тим, ким я є сьогодні, і тим, ким можу бути. Логотерапія не розглядає мене як хворого чи травмованого, а бачить у мені моє найкраще. І саме завдяки цьому це найкраще починає зростати. Я приймаю себе завдяки цьому.

Сергій Есаулов

“Стався до людини так, ніби вона вже стала тією, якою здатна бути – і вона такою стане”. – Віктор Франкл.

Я, Есаулов Сергій, нині військовий психолог у 4-й бригаді оперативного призначення Національної гвардії України “Рубіж”. Моє знайомство з логотерапією, а точніше початок її вивчення, відбулося у січні 2023 року, коли я записався на курс Тімо Пурйо “Духовні можливості логотеорії Віктора Франкла”. До цього моє розуміння ідей логотерапії обмежувалося лише читанням книги Віктора Франкла “Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі”. Курс Тімо Пурйо вразив мене передусім співзвучністю ідей Віктора Франкла з моїм власним світосприйняттям і принципами ставлення до людини.

Кажуть, що люди, знання, ситуації з’являються вчасно, коли у нас є запит чи потреба в них. Саме так багато років тому в моєму житті майже випадково з’явилася психологія – коли я пішов навчатись. І так само сталося тепер, коли я потрапив на курс із логотерапії. Пошук себе, свого шляху, сенсу свого існування та способів допомогти людям, які зіткнулися з найжорстокішим і найскладнішим випробуванням – війною, пережили невідворотні втрати й руйнування планів на майбутнє, – це лише частина тих питань, обрії усвідомлення яких відкрила мені логотерапія.

Військовий психолог одночасно є й військовослужбовцем, тому запити, кризи, внутрішні питання бійців мені добре зрозумілі. Серед них одним із ключових є психічне відновлення після перебування на полі бою, де життю постійно загрожує небезпека, після пережитих втрат побратимів, руйнувань і переосмислення життєвих цінностей. Логотерапія не просто зменшує симптоми, а запускає пошук сенсу, який повертає внутрішню опору, гідність і віру в майбутнє, повертає відчуття, що ти й досі людина, а не “механізм війни”.

Щодня ідеї та “техніки” логотерапії допомагають мені вибудовувати контакт із бійцями, підтримувати їх, створювати атмосферу любові, людяності, поваги до людської гідності і відкривати сенси посеред хаосу війни.

Згідно з підходом Віктора Франкла, навіть у найскладніших обставинах людина може знаходити сенс життя через реалізацію власних цінностей: цінностей творчості, переживання та ставлення. Але чи є місце цим цінностям на війні? Так, звісно. Щоб залишатися Людиною, ти мимоволі застосовуєш самотрансценденцію навіть у простих побутових діях: спостерігаєш за неймовірними барвами заходу сонця, насолоджуєшся ковтком свіжого повітря, відчуваєш рух вітру, насиченого запахом трави, або рятуєш безпритульне кошеня із зруйнованого будинку. Це дає змогу тобі піднятися на рівень, де знову можливо відчути власну суб'єктність і свободу. На війні такі моменти стають тимчасовим поверненням додому – не географічно, а внутрішньо.

Звуть його Джанго, з’явився він у мене недавно. Зайшов у магазин купити хлопцям цигарки, а продавчиня тримає на руках маленьке руде створіння. Я жартома питаю, чи його додають “у комплекті до покупки”. Вона відповідає: “Саме так! Заберете його? Він кілька разів забігав із вулиці до магазину, тож я взяла його на руки погріти”. Я стою й думаю: не знаю… треба порадитися з хлопцями. Хвилину подумав і... вирішив забрати. Надто вже симпатичним і беззахисним він виглядав :) Запустив його в машину, і він тихенько, слухняно просидів усю дорогу на задньому сидінні. Вдома він повівся як справжній вихований, охайний хлопчик: коли я поставив йому металеву коробку від набоїв, наповнену піском, він без жодних вагань відразу зрозумів, що це його туалет. Наступного дня в Джанго прокинувся інстинкт мисливця: зловив свою першу мишу. Ще він уміє мурчати, як трактор, і спати, залізши на мою голову (у прямому значенні цього слова), і особливо любить гратися з бородою, коли якийсь бородач бере його на руки.

Альона Пасюга

“Сенс є завжди – навіть тоді, коли все здається безглуздим”.

Мене звати Альона, я навчаюся логотерапії вже понад рік. За фахом я військовослужбовець, проте логотерапія стала для мене не просто додатковим знанням – вона відкрила новий вимір у розумінні себе, інших людей та сенсу в найскладніших життєвих обставинах.

Про логотерапію я дізналася у той період, коли шукала відповіді на запитання: як зберегти внутрішню стійкість, коли зовнішній світ руйнується. Служба, події війни, людські втрати й біль змусили мене глибше замислитися над тим, що робить людину людиною навіть у нелюдських умовах. І саме через логотерапію я відчула, що сенс є завжди – навіть тоді, коли все здається безглуздим.

Відкриттям для мене стало усвідомлення того, що ми не можемо змінити минуле чи обставини, але завжди можемо обрати позицію як відповісти на виклик життя. Це не просто знання, а внутрішня свобода. Я навчилася бачити сенс навіть у болю, у тиші, у втраті.

“Для військових логотерапія – це про гідність, про вибір залишатися людиною попри війну”.

Тема відновлення для мене дуже близька. Логотерапія допомагає не “виживати”, а жити далі завдяки переосмисленню досвіду і перетворенню травми на джерело сили. Під час служби ці знання дають змогу підтримати побратимів, допомогти їм знайти власний сенс і не втратити віру навіть тоді, коли здається, що все втрачено.

Для військових логотерапія – це про гідність і про вибір залишатися людиною попри війну. Це шлях, що веде не лише до відновлення, а й до глибшого розуміння – для чого ми живемо.