Логотерапія у Фінляндії об’єднала неймовірних людей
Оновлено: 23 години тому
Є щось магічне в нічній дорозі. Коли за вікнами мерехтить темрява, а світло ліхтарів ковзає по шибках, час сповільнюється, і звичайні розмови набувають глибини.
Наша подорож почалася з Гельсінкі, де відбулася офіційна частина заходу — довгоочікувана подія для всієї української логотерапевтичної спільноти. Це був не просто урочистий момент, а важливий крок уперед — символ визнання та початок нового етапу в розвитку логотерапії в Україні.
Церемонія вручення дипломів першим українським логотерапевтам відбулася завдяки зусиллям членів Української асоціації логотерапії, нашим колегам та друзям з Інституту Віктора Франкла у Фінляндії, та була підтримана українською діаспорою в Гельсінкі.
Президентка асоціації логотерапії та екзистенційного аналізу в Україні Наталя Хмельова відкрила подію натхненним вступним словом. Вона поділилася своїми роздумами про важливість розвитку логотерапії в нашій країні та її унікальну здатність допомагати людям знаходити сенс навіть у найскладніші часи.
На події зібралася велика й натхненна спільнота — близько 30 учасників, серед яких були засновники української асоціації логотерапії: Наталя Хмельова, Вікторія Бикова, Ганна Чупрова та Микола Несправа. Разом із ними були випускники-логотерапевти, викладачі, студенти базового та поглибленого курсів, а також — військові.
Подія зацікавила навіть тих, хто раніше лише читав про Віктора Франкла в літературі, але тепер мав змогу познайомитися з логотерапією на власному досвіді.
Вони брали участь у заходах, зокрема в майстер-класі Тімо Пурйо, присвяченому дослідженню цінностей. Одним із таких учасників був Іван, який щиро запропонував свою допомогу — стати перекладачем між українськими логотерапевтами та міжнародними викладачами.
Згодом він поділився своїми роздумами про «сенс моменту», адже його роль у перекладі виявилася надзвичайно цінною для всіх присутніх. Саме тоді він по-справжньому відчув, що означає бути у потрібному місці в потрібний час, коли твоя присутність і дії наповнюють момент глибоким змістом.
Серед нас також був військовий і студент Дмитро, який прибув з місця бойових дій. Його поява стала не лише радісною подією, а й символом незламності духу. Дмитро поділився з нами тим, як логотерапія допомагає йому знаходити сенс навіть у найтемніші моменти війни, зберігати внутрішню стійкість і підтримувати бойовий дух побратимів.
Його слова глибоко зворушили присутніх — у них вгадувалася справжня життєва мудрість, сила і віра. Історії Дмитра ще раз нагадали про те, наскільки важливими є такі знання для тих, хто опинився в екстремальних умовах, і надихнули багатьох продовжувати вивчати логотерапію, щоб допомагати собі та іншим.
Ми також мали честь зустрітися з професором Тімо Пурйо, засновником та головним тренером Інституту Віктора Франкла у Фінляндії, який багато років присвятив дослідженню сенсу життя та став наставником й викладачем для перших логотерапевтів України. До урочистого заходу також приєдналася логотерапевтка з Хорватії Ведрана Ґрґч, яку всі, без перебільшення, називають душею логотерапії. Справді, не знайти жодного випускника чи студента, який вважав би інакше! Кульмінацією події стало вручення дипломів десятьом випускникам, які мали честь отримати їх особисто з рук Тімо Пурйо. Ця мить була сповнена щирих емоцій: сльози щастя, сміх і радість перепліталися, створюючи атмосферу єднання.
Випускники ділилися тим, як логотерапія докорінно змінила їхнє життя, а студенти, натхненні цими історіями, ще глибше відчували цінність обраного шляху. Церемонія була сповнена різних емоцій, якими поділилася також й представниця фінської асоціації логотерапії Інна — людина, з якою ми мали за честь познайомитися.
У своїй натхненній промові вона відзначила вражаючий розвиток логотерапії в Україні та висловила впевненість, що в найближчому майбутньому наша країна може випередити Фінляндію за кількістю дипломованих логотерапевтів.
Цей день був сповнений глибоких розмов, натхнення та відчуття причетності до чогось справді великого. Завершили його ми в затишному ресторані, де за вечерею продовжили спілкування, ділилися враженнями та ще раз відчули силу єдності нашої спільноти.
А далі на частину з нас чекав новий етап подорожі — північ Фінляндії, Оулу, місто на межі Лапландії. Разом із нами вирушив і наш викладач Тімо Пурйо, який, як справжній фін, знає безліч цікавих історій про свою країну. Ми із задоволенням слухали його розповіді, відкриваючи для себе Фінляндію ще глибше. Позаду залишилася офіційна частина, і тепер ми просто були разом: говорили, слухали, ділилися історіями. Опівнічні бесіди у вагоні-ресторані за чашкою гарячого чаю наповнювали нас теплом, яке неможливо передати через екран гаджетів. Цей потяг став не просто транспортом — він перетворився на символ внутрішньої подорожі. Чим далі ми рухалися на північ, тим глибше занурювалися у роздуми про цінності, сенс і глибину одне одного.
На вокзалі Оулу нас зустрів морозний, вітряний ранок. Світанок очікувався лише об 11:00, і ми всією шкірою відчували: ми справді на півночі! Попереду нас чекало відвідування Села Санти, зустріч з українською діаспорою, прогулянка містом-побратимом Одеси, екскурсія в Арктичний ботанічний сад і місцевий університет. Але найголовніше — це люди. Для багатьох ця подорож стала першою можливістю зустрітися наживо. Ми не просто ділилися думками, а й проживали момент єдності, що зігрівало нас не менше, ніж гарячий чай у вагоні-ресторані.
Після чудової прогулянки та захоплюючих історій, розказаних нашими гідами Оленою, Вірою та Микитою, ми відправилися на зустріч з українською діаспорою в Оулу, яка вже з нетерпінням чекала на нас. Їхня гостинність була безмежною: нас пригостили традиційними смаколиками та оригінальним фінським напоєм, який готують під час різдвяних свят — справжнім смаком Півночі.
Ганна та Євгенія підготували для українців з Оулу майстер-класи, присвячені унікальності кожної людини та відповідальності, що стало ще одним із ключових моментів нашої зустрічі. Українська спільнота була настільки вражена цією подією, що розмова тривала ще довго після завершення заходу. Ми обмінювалися думками, враженнями та відкривали для себе нові горизонти. Ніхто не поспішав розходитися, адже зустріч вийшла далеко за межі просто обміну досвідом — вона стала моментом єдності, підтримки та натхнення.
Подорож наближалася до завершення, але її справжнє значення лише розкривалося. Останній день ми провели в обіймах дикої природи — без поспіху. Північний ліс, стежки, тиша, що звучала голосніше за слова. Тут, серед первозданного спокою, кожен з нас ніби ще раз переосмислював усе пережите за ці дні.
У рибальському будиночку, куди не діставалася електрика, ми грілися біля печі, готували вечерю при свічках, сміялися й мовчали, дозволяючи моменту просто бути. А потім була справжня фінська лазня — гаряча пара, морозне повітря, відчуття оновлення. Це стало символічним завершенням подорожі: ми увійшли в неї одними людьми, а вийшли іншими — трохи глибшими, трохи ближчими до кожного та до себе.
Ця мандрівка стала не лише маршрутом на мапі, а й шляхом до глибшого розуміння себе та інших. Логотерапія об'єднала нас — колег, студентів, викладачів і тих, хто долучився до спільноти, зацікавившись її ідеями та бажаючи провести час разом. Вона стала містком між людьми, допомагаючи кожному знайти своє місце та сенс.
Кожен, хто був частиною цієї події, привіз із собою більше, ніж просто спогади. Це були зустрічі, що змінюють, розмови, які відкривають нові горизонти, і моменти, що залишають слід. Ми стали спільнотою не лише тому, що вивчаємо логотерапію, а й тому, що поділяємо спільні цінності — підтримку, віру, прагнення допомагати.
Ця подорож завершується, але зв'язок, який вона створила, залишається. І попереду на нас чекають нові зустрічі, що наповнять сенсом ще більше життів. Логотерапія у Фінляндії об'єднала неймовірних людей і продовжує об'єднувати в Україні.
Коментарі